Name: Адвокат у сімейних справах
Address: Золотоустівська, 4 оф. 5, Київ, UA
Telephone: +38(097) 321-14-56
Price range: $$

Рішення батьків розлучитися вливає не лише на їхнє життя, але й на життя дітей. Завдання дорослих полягає у створенні оптимальних умов для малечі, але мирним шляхом не завжди вдається врегулювати питання, пов’язані з проживанням сина чи доньки. Держава надає різні способи визначення того, з ким та де буде проживати неповнолітній хлопчик або дівчинка, але є безліч нюансів. Дізнатися про них більше варто до того, як вживати якихось заходів, адже неправильні дії можуть знизити шанси на досягнення потрібного результату.

Які права мають батьки при визначенні місця проживання дітей?

Під час вирішення цього питання потрібно спиратися на ст. 160 СКУ, де зазначено наступне:

батько й матір за взаємною згодою визначають, хто буде мешкати разом з донькою/сином молодше 10 років;
діти віком від 10 до 14 років приймають участь у вирішенні питання власного місця проживання;
якщо дитині більше 14 років, то вона сама обирає, з ким із батьків проживати.

Тобто одним з ключових аспектів є вік дитини.

Врегулювання питання проживання дитини за допомогою договору

Проживання одного з батьків окремо від дитини не означає втрату ним права та обов’язку опікуватися нею. Якщо колишнє подружжя турбується про благополуччя неповнолітнього, то у них є можливість скористатися правом на укладання договору, який допоможе з вирішенням цього питання. В частині 4 статті 157 СКУ вказано, що цей документ підписується, аби врегулювати відносини з дитиною того з батьків, хто не мешкатиме з нею постійно.

Угода укладається в письмовій формі та обов'язково посвідчується нотаріусом, а її предметом є:

визначення, хто буде проживати з сином чи донькою;
встановлення дій, пов’язаних с вихованням, доглядом, організацією навчання та комбінуванням усіх елементів, які необхідні для того, аби дитина гарно себе почувала та могла всебічно розвиватися.

Вирішення спору між батьками органом опіки та піклування

Знайти компроміс для деяких жінок та чоловік щодо місця проживання дитини здається неможливим. В такому випадку можна задіяти представників органу опіки та піклування, на яких покладені обов’язки із захисту прав дітей.

Куди звернутися щоб визначити місце проживання дітей

Встановлена законом процедура передбачає подання відповідної заяви до територіального органу опіки та піклування (районного, сільського). Якщо звернення належним чином оформлене та містить усі необхідні відомості, то уповноважена особа призначає засідання комісії та повідомляє обох батьків про необхідність з'явитися для участі в бесіді. Після детального вивчення обставин та спілкування зі сторонами спору виноситься рішення, де вказується, з ким із батьків дитині краще проживати.

Формування пакету документів для місця проживання дитини

Під час підготовки до звернення до органу опіки та піклування потрібно врахувати вимоги, визначені п. 72 встановленого постановою Кабміну № 866 від 24.09.2008 року Порядку, яким керуються представники компетентного органу в процесі здійснення діяльності. Там зазначається, що для розгляду звернення матір чи батько мають надати:

оригінал заяви з власноручним підписом та датою;
копію громадянського паспорта;
довідку про місце проживання;
документи, які доводять укладення чи розірвання подружніх відносин (якщо є);
довідку, що свідчить про перерахування аліментних виплат;
довідку про дитину, яку видає школа, дитячий садок чи інший заклад, де неповнолітній навчається або виховується;
копію свідоцтва про народження сина чи доньки.

Як довго розглядають питання?

Служба у справах дітей самостійно призначає дату проведення засіданням за подібними зверненнями, але на законодавчому рівні встановлена мінімальна періодичність, яка складає 1 раз на місяць.

Визначення місця проживання дитини через суд

Вирішення спору в судовому порядку передбачає звернення позивача, тобто матері чи батька, який наполягає на спільному проживанні з сином/дочкою, до іншого з колишнього подружжя, який мешкає окремо, з відповідною заявою, до якої додається пакет документів.

Аби розраховувати на задоволення прохання, викладеного в позові, потрібно зібрати та надати суду інформацію про:

моральний та фізичний стан здоров'я дитини та кожного з батьків;
фінансове становище обох сторін конфлікту;
особливості виконання батьківських обов’язків – важливо показати різницю власного ставлення та ставлення опонента у справі;
наявність нової родини – вважається, що для здорового розвитку дитини їй краще перебувати в повній сім’ї;
існуючі погані звички, завантаженість на роботі, специфіку професії та інші нюанси, які можуть вплинути на здатність турбуватися про сина чи доньку;
актуальне місце навчання;
житлові умови кожного з батьків;
наявність сталих соціальних зв’язків у дитини.

Усі перелічені обставини мають бути доведені, тільки тоді є можливість виграти справу. Щоб збільшити власні шанси на перемогу, варто ще на етапі підготовки до розгляду справи звернутися до юриста. Це дозволить уникнути помилок, які в майбутньому можуть призвести до погіршення позиції та ускладнити досягнення мети.

Можете отримати ЮРИДИЧНУ КОНСУЛЬТАЦІЮ від наших сімейних адвокатів

Телефонуйте в офіс адвоката з розлучення, телефон в Києві +38(097) 321-14-56 Viber, WhatsApp, Telegram ми розпочнемо процедуру розлучення в найближчі 24 години

Куди звернутися для визначення місця проживання дитини

Після підготовки заяви потрібно її подати на розгляд до районного, міського чи іншого цивільного суду за місцем перебування того з батьків, який виступатиме у справі відповідачем.

Вартість визначення місця проживання дитини

Відповідно до Закону № 3674-V від 8 липня 2011 року, такі справи поряд з іншими спорами немайнового характеру розглядаються судами після сплати заявником збору у розмірі 1211,20 грн., що складає 0,4 розміру ПМПО в 2024 році.

Документи, які знадобляться для місця проживання дитини

Наразі позивачі, які хочуть визначити місце проживання дитини з собою, повинні передати до суду:

позовну заяву з власним підписом;
копію судового рішення суду та свідоцтва про розлучення;
копії паспорта заявника;
оригінали та по 2 копії характеристик з місця проживання та роботи заявника;
оригінал та 2 копії довідки з місця реєстрації;
2 копії декларації про дохід позивача;
належним чином оформлені документи (оригінали + 2 копії), що засвідчують наявність належних матеріально-побутових та санітарно-епідеміологічних умов проживання у заявника;
епікриз дитини;
дві копії та оригінал довідки ЦМЛ;
квитанцію, що підтверджує сплату судового збору;
2 копії свідоцтва про відкриття ФОП (якщо потрібно).

Пакет документів треба формувати з урахуванням того, що окрім основного комплекту, куди входять позовна заява та додатки, потрібно буде зробити копії для усіх зацікавлених осіб по справі (як мінімум для відповідача). Передача звернення до судової канцелярії може відбуватися особисто чи поштою. В другому випадку потрібно надіслати цінний лист с повідомленням про отримання, зробивши детальний опис усіх наявних в ньому документів.

Строки розгляду питання щодо визначення місця проживання дитини

Позивачеві варто підготуватися до очікування, адже стаття 210 ЦКУ надає суду 60 днів, аби розпочати розглядати справу по суті, однак він відраховується після відкриття провадження. Якщо через якісь причини підготовчий процес затягується, то починати розгляд потрібно на наступний день після його здійснення. Подальші процесуальні дії займають до 30 днів.

Чому можуть відмовити?

Головною причиною виникнення проблем з розглядом подібних справ є помилки на етапі заповнення заяви та підготовки документів. Саме тому усім позивачам потрібна допомога юристів. Якщо суддя виявляє у позові чи додатках ознаки невиконання ст. 175 та 177 ЦКУ, то він залишає заяву без руху, виносячи відповідну ухвалу протягом 5 днів після отримання позову на розгляд. В документі чітко вказані ті недоліки, які були виявлені, та умови їх усунення, а саме – спосіб та строки (не більше 10 днів). Коли мова йде про відсутність факту сплати судового збору чи сплати неповної суми, в ухвалі прописується, скільки грошей треба заплатити чи доплатити позивачеві. Якщо заявник усуває помилки та встигає повернути заяву у встановлений строк, то її приймають тим числом, коли вона була подана вперше. В іншому випадку позов та додатки повертають назад.

Існують також інші причини для відмови:

немає підпису або є підпис не вказаної посадової особи чи тієї, яка не має права ставити підпис на заяві;
відсутність у позивача процесуальної дієздатності;
не виконані правила об’єднання позовних вимог. Виключення становлять лише справи, де наявні причини для використання ст. 188 ЦПКУ;
отримання від заявника прохання про відкликання позову або заяви про те, що конфлікт вирішився мирним шляхом, тобто немає потреби в судовому провадженні;
прокурор не має законних підстав для подачі заяви до суду задля захисту інтересів держави чи іншої особи;
на момент подання запиту дружина виношує дитину чи не пройшов рік з дня народження сина або доньки та не дотримані вимоги сімейного законодавства;
позивач вже подав один чи декілька позовів відносно того ж самого відповідача з аналогічними вимогами та підставами, при цьому не отримав рішення щодо відкриття справи чи відмови;
відсутні докази того, що заявник прикладав зусилля, аби врегулювати ситуацію мирним шляхом, якщо це передбачено законодавством в конкретному випадку.

Повернення відбувається наступним чином:

Позивач отримує від суду раніше відправлений пакет документів протягом 5 днів (не більше) після її отримання чи після завершення періоду, який надавався на усунення недоліків.
Аби здійснити повернення, суддя попередньо виносить ухвалу, яку надалі можна оскаржити.
Копія позову залишається в судовій канцелярії.
Якщо ухвалу про повернення скасовують, а справу повертають для розгляду, то ще раз віддавати заяву на доопрацювання не можна.
Ніхто не забороняє після повернення позову ще раз звертатися до суду з тим же питанням, головне – усунути проблеми, які завадили в перший раз відкрити справу.

Процес оскарження відмови у встановленні місця проживсання дитини

Після винесення рішення першої інстанції кожна зі сторін може подати заяву для його часткового чи повного оскарження. На це дається 30 днів з того моменту, як суд офіційно оголосив рішення. Якщо виникає потреба оскаржити ухвалу про повернення заяви, тоді треба встигнути це зробити протягом 15 днів.

Важливо! Обчислення строку, який надається для оскарження судового рішення, відраховується від моменту складання повного тексту документу, а не лише резолюції та вступу. Також це правило діє у разі оголошення рішення без попереднього сповіщення сторін спору. У випадку, коли учасник не отримав ухвалу чи повне рішення суду, він може поновити пропущений строк, якщо скарга на них буде подана протягом 15 днів чи 30 днів відповідно.

Як все відбувається на практиці

На папері процес врегулювання питання щодо визначення місця, де буде мешкати неповнолітній, здається простим, але в реальності все проходить не зажди гладко.

Початковий етап вирішення спору (якщо колишньому подружжю не вдалося впоратися з усім самостійно) передбачає звернення до територіального органу опіки та піклування. Його співробітники після спілкування з батьками, візиту до їх помешкань, вивчення наданих паперів та свідчень, вирішують, де за сукупністю обставин краще буде знаходитися дитині. Важливу роль відіграє не лише площа та якість житла, а також матеріальне забезпечення батька та матері, але й те, де діти краще себе почувають, де навчаються, скільки часу прожили в теперішньому місці перебування. Також зважають на наявність у чоловіка чи жінки шкідливих звичок, турботливе ставлення до дитини і думку сина/доньки. Зазначимо, що дитину не залишать жити з людиною, що страждає на алкогольну, наркотичну чи іншу залежність, не має прийнятних умов проживання та самостійного доходу або ж веде себе аморально, що може негативно позначитися на фізичному, психоемоційному стані малюка та його подальшому розвиткові.

Найбільші суперечки, незважаючи на зміни в європейській та міжнародній судовій практиці, виникають через презумпцію проживання малолітньої дитини з матір’ю, якщо не існує суттєвих підстав для їх розлучення. Цей принцип прописаний в Декларації з прав дитини 1959 року, але зараз його не підтримує навіть судді ЄСПЛ.

Наразі першочерговим завдання є забезпечення інтересів дітей – саме це передбачає ратифікована Україною в 1997 році Конвенція про права дитини 1989 року. Так вказано, що які б установи (приватні, державні) не виконували функції щодо забезпечення соціального захисту, їхня діяльність має будуватися на потребах неповнолітніх. Країни, що підписали документ, погодилися здійснювати заходи, які допомагали б дітям рости та розвиватися в комфортних та безпечних умовах, при цьому не розлучаючись с батьком та матір’ю всупереч їхньому бажанню, якщо інше не передбачене відповідним судовим рішенням.

Найгучнішими справами ЄСПЛ, що стосувалися питань визначення місця проживання дітей, вважаються: «Ельшольц проти Німеччини», «Нойлінґер і Шурук проти Швейцарії», «Мамчур проти України», а також «Зоммерфельд проти Німеччини» та «Сахін проти Німеччини». На основі них можна зробити наступні висновки:

у кожній такій справі вирішальне значення має саме благополуччя дитини;
визначення найкращих дитячих інтересів передбачає врахування можливості підтримувати стосунки з членами родини (за винятком визнання сім’ї дисфункціональною чи нестабільною) та наявності умов для зростання в безпечному, стабільному та надійному середовищі, де немає впливу негативних факторів;
у батьків є рівні права під час вирішення питання про опіку;
інтереси дітей переважають над потребами батьків.

Зміни судової системі прослідковуються і в Україні. Так, Велика Палата ВСУ наразі не використовує при вирішенні подібних справ рекомендації ВС у справах № 6-2445цс16 та № 6-564цс17 2016 та 2017 років відповідно. Таким чином, наразі нормі статті 161 СКУ та 6 принцип Декларації не застосовуються – замість них суди звертають увагу на вимоги статті 3 Конвенції 1989 року, що прописано в постанові по справі № 402/428/16-ц від 17.10.2018 року.

Іще один документ, який наголошує на важливості орієнтації саме на забезпечення дитячих інтересів, це Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи № 2017, прийнята 02.10.2015 року. В ній чітко вказано про актуальність розвитку спільної відповідальності батьків за опіку над дітьми, адже саме такий підхід дозволяє відійти від гендерних стереотипів, що є вкрай необхідним, адже звичні для багатьох ролі жінки й чоловіка у шлюбних відносинах є застарілими та характерними для минулого століття. В сучасних умовах після багатьох соціологічних змін в суспільстві законодавчий орган Ради Європи спонукає Україну та інші держави гарантувати рівність чоловічих та жіночих прав щодо опіки над дітьми та вживати для цього усіх необхідних заходів.

Судова практика щодо визначення місця проживання дітей

До суду звертається досить багато українців, яким мирним шляхом не вдається вирішити спірні питання щодо вибору помешкання для сина чи доньки. Розглянемо роз’яснення, які Верховний Суд України надає по таким справам:

Після розгляду справи № 712/11527/17 (провадження № 61-18882св19) ВС 23.12.2020 року виніс постанову, де описуються головні засади розгляду таких суперечок. В першу чергу суд має звертати увагу на те, що добре саме для дитини. Потрібно зважати на сформовані зв’язки малечі з оточенням, місце навчання, загальний психоемоційний стан. Головна задача – досягти балансу між потребами дітей та батьків, однак з урахуванням того, що рівність прав дорослих виходить з потреб дітей, яким потрібне належне виховання та створення оптимальних умов для гармонійного розвитку. Таким чином, суд повинен відштовхуватися спершу від того, що треба синові чи доньці пари, а вже потім звертати увагу на побажання батьків, якщо вони не вступають в протиріччя з інтересами неповнолітнього.

Під час розгляду апеляційної заяви суд відмовив батькові у призначенні місця проживання дитини з ним через те, що не вдалося знайти причин, які б зумовлювали необхідність розлучення малюка з матір’ю. Однак це рішення ВС визнав помилковим, оскільки не були враховані положення Конвенції Про права дитини (якщо точніше, то судді не використали принцип превалювання інтересів дитини понад потребами батьків). Документ в нашій країні ратифікували 27.02.1991 року відповідною постановою Кабміну, після чого вона згідно зі ст. 9 Конституції стала частиною української законодавчої бази.

Під час прийняття рішення, з ким буде проживати дитина, представники апеляційного суду не побажали врахувати висновок органу опіки та піклування, де чітко прописано, що найкращі умови створені саме у батька. При цьому акт обстеження умов проживання у матері суд прийняв до уваги, хоча за значимістю цей документ поступається висновку органу опіки та піклування. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій розглядали справу, не маючи офіційного висновку від компетентному органу за місцем проживання жінки, хоча його й мали скласти, аби забезпечити розгляд зустрічного позову, що є чітким порушенням умов ст. 19 СКУ.

Окремо варто відзначити прийняття апеляційним судом до уваги експертного висновку після проведення психологічного дослідження № 04/19 від 18.06.2019 року. Юридичний психолог, який надав висновок, відзначив лише загальні особливості взаємовідносин між матір’ю та дитиною певної вікової групи, спираючись лише на розповідь матері та надані нею папери. Тобто спеціаліст особисто не проводив бесіду з неповнолітнім чи іншою стороною по справі, тому викладені ним результати дослідження не можуть використовуватися в якості доказів.

Постановою № 542/1428/18 від 30.03.2021 року Верховного суду, до складу котрого увійшла колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, встановлене місце проживання дітей із батьком. Таке рішення прийняте після детального аналізу створених обома батьками умов для дітей та інших обставин, а саме – підтвердження тривалого спільного проживання чоловіка з дітьми. Розглянувши справу з різних ракурсів, суди не знайшли доказів того, що переїзд дітей до матері на теперішній час матиме позитивні наслідки. Зважаючи на те, що наразі неповнолітні мешкають в комфортних умовах, оточені турботою та любов'ю й не потребують додаткового захисту, немає сенсу переміщувати їх до матері.

Було відзначено, що дітям безумовно потрібна матір, і вона має законне право та обов’язок про них піклуватися, отримувати інформації щодо їхнього самопочуття та перебування. Ці права та обов’язки зберігаються в будь-якому випадку, зокрема у разі проживання їх з батьком. Зважаючи на те, що у колишнього подружжя виникли суттєві розбіжності щодо вирішення питання місця проживання дітей, в згоди самостійно вони дійти не змогли, ВС постановив, що суди попередніх інстанцій прийняли вірне рішення, встановивши, що дітям краще проживати з батьком. Саме в такому випадку вони отримують повноцінне виховання, можуть розвиватися як гармонійні особистості та комфортно себе почувати в родинному колі.

Незважаючи на справедливість та правильність рішень, у батьків за взаємною згодою чи під час судового розгляду справи є можливість змінити місце проживання неповнолітніх дітей, якщо стосунки між зацікавленими особами або інші обставини зміняться.

Окремо треба звернути увагу на відповідь на касаційну скаргу, де акцентується, що можливість розлучення дітей з матір’ю існує лише за виключних обставин. В цьому випадку ВС наголосив на рівності батьківських обов’язків та прав відносно нащадків. В цій справі судді прийняли зважене рішення, керуючи наступними моментами:

між батьком та дітьми встановилися довірливі відносини;
період спільного проживання чоловіка з малечею є тривалим;
за час проживання з батьком не будо зафіксовано випадків сімейних конфліктів, а умови проживання відповідають вимогам безпеки та потребам дітей.

Додатковим фактором для прийняття рішення стали позиція та стан здоров’я старшого сина, який твердо заявив про бажання мешкати саме з батьком, тому переміщення до матері з великою ймовірністю може погано позначитися на його фізичному та моральному самопочутті.